26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС під час експерименту на 4-му реакторі пролунало два вибухи. Спалахнув реактор, в якому у той час знаходилося близько 200 т урану. В атмосферу Землі вирвалась хмара радіоактивного пилу. Вітер поніс на північний захід небезпечні радіоактивні ізотопи, які осідали на землю, проникали у воду. Сьогодні ми вшановували пам'ять жертв Чорнобильської катастрофи, створювали розкладні книги, а також виготовляли лелек. "Понад лісом і степом, В небесах крізь літа, Довгокрилі лелеки Над Поліссям летять. Рідні хати і села Бур'яном поросли, Бо Чорнобильський вітер Носить попіл землі... "
Тридцятип'ятирічна річниця Чорнобильської катастрофи
26 квітня 2021 року виповнюється 35 років з моменту аварії на Чорнобильській АЕС, яка вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком. Відлуння цієї трагедії ми чуємо і донині… Тому ми повинні гідно вшанувати тих, хто поклав своє життя або віддав своє здоров’я за те, щоб ми сьогодні могли спокійно жити в нашій державі.
Відзначення 35-ої річниці аварії на Чорнобильській АЕС на належному рівні – спільне завдання представників влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, жителів області. Адже аварія на ЧАЕС визнана світовим співтовариством як найбільша техногенна катастрофа в історії людства.
Кабінет Міністрів затвердив план заходів, пов'язаних з відзначенням 26 квітня 2021 року 35-х роковин Чорнобильської катастрофи.
Як передає кореспондент Укрінформу, проєкт відповідного розпорядження на засіданні уряду представив міністр захисту довкілля та природних ресурсів Роман Абрамовський.
"Ухвалення зазначеного розпорядження дозволить реалізувати заходи щодо гідного шанування 35-х роковин Чорнобильської трагедії, подвигу учасників ліквідації наслідків аварії, належного забезпечення соціального захисту постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи, створення умов для економічної реабілітації та розвитку територій, що зазнали радіоактивного забруднення, а також посилення уваги суспільства і світової спільноти до проблем подолання наслідків катастрофи", - наголосив Абрамовський.
Абрамовський зазначив, що проєкт плану заходів було розроблено на виконання Указу Президента №556/2020 "Про невідкладні заходи щодо забезпечення екологічної безпеки та підготовку заходів до 35-х роковин Чорнобильської катастрофи" та розпорядження Кабінету Міністрів від 11 грудня 2020 р. №1586-р "Про утворення Організаційного комітету з підготовки та проведення у 2021 році заходів, пов’язаних з 35-ми роковинами Чорнобильської катастрофи".
https://www.ukrinform.ua
Тридцятип'ятирічна річниця Чорнобильської катастрофи стане початком великої програми з меморіалізації зони. "Це початок великої програми з меморіалізації самої зони для того, щоб туди приїздили не просто зробити фоточки біля "дуги" або у Прип'яті, а щоб зрозуміти, що це місце однієї з найбільших трагедій, коли знецінилося людське життя", – наголосив міністр Ткаченко. Як повідомляв Укрінформ, у грудні 2020 року міністр культури й інформаційної політики заявив про плани подати до 31 березня 2021 року до переліку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО Чорнобильський комплекс.
Чорнобильська зона відчуження отримала офіціальний логотип. Його розробляла українська креативна агенція, відомим проєктом якої є брендинг Ukraine Now. За основу логотипу взято форму поверхні реактора, з якого все почалося. Це відправна точка існування лого, наче це логотип Чорнобиля’86. І з кожним роком зображення змінюється та поступово зникає. Кінцева точка існування лого – 2064 рік, коли Чорнобильську електростанцію буде повністю виведено з експлуатації.
https://www.ukrinform.ua
«Пам’ять з полиновим присмаком болю»
Чорнобиль – невеличке українське містечко, яких сотні в Україні. Весною потопало воно у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати кияни. Їхали сюди від усюди, щоб набратися здоров’я, подихати цілющим повітрям. Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить… У 1971 році неподалік від Чорнобиля розпочали будівництво потужної атомної електростанції. На 1983-й рік стали до ладу 4 енергоблоки. Приступили до будівництва п’ятого. Згодом, за кілька кілометрів від станції виникло місто. Його назвали Прип’ять – за назвою тутешньої повноводої річки.
Ніщо не віщувало біди. Стояла тиха весняна ніч. Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню. Саме в таку з ночей, 26 квітня 1986 року о 1 годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном над четвертим реактором Чорнобильської електростанції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.
Майже одразу до місця вибуху прибули пожежні. Першим до ЧАЕС прибув загін під командуванням лейтенанта Володимира Правика (він один з перших помер від гострої променевої хвороби). Пожежних не попередили про небезпеку радіоактивного диму і уламків, вони не знали, що це була незвичайна пожежа. Пріоритетним завданням було гасіння вогню на даху станції і території довкола будівлі, що містила енергоблок № 4 для того, щоб захистити енергоблок № 3 і тримати його основні охолоджувальні системи в робочому стані. Вогонь гасили до 5-ї години ранку.
У середині четвертого блока його вдалося загасити лише 10 травня 1986 р., коли більша частина графіту згоріла. Вертолітними підрозділами армійської авіації з 27 квітня по 10 травня було скинуто на зруйнований блок близько 5 тис. тонн різних матеріалів, зокрема 40 тонн з’єднань бору (ефективного поглинача нейтронів), 600 тонн доломіту і 1800 тонн глини та піску. Близько 2400 тонн свинцю мали нейтралізувати тепло, що виділялося, перешкоджаючи тим самим переміщенню розплавленого палива під фундамент реактора. Скинуті з вертольотів матеріали вкрили центральний зал шаром товщиною від 1 м біля північної стіни до 15 м – біля південної.
Іонізуюче випромінювання здатне поражати все живе. Щоб вберегти ліквідаторів аварії від радіації, їх тіла обертали 3-міліметровими свинцевими листами. На ногах – бахіли зі свинцевими стельками, на руках просвинцьовані рукавиці, голова прикрита свинцевою каскою. Такі доспіхи важили 25 кг. В них можна було знаходитися не більше 2 хвилин, потім вони вже не могли захистить людину від все проникаючих радіоактивних променів. Деякі радіокеровані механізми, що розбирали завали, не витримували високого рівня радіації і виходили з-під контролю операторів. Пожежа тривала 10 днів і забрала життя 31 людини.
Кількість людей, що брали участь в гасінні пожежі на ЧАЕС, становила 240 тис. Всі вони отримали високі дози радіації. Однак саме пожежникам вдалось врятувати нас від справді серйозної катастрофи – сильного водневого вибуху, який міг стати наступним етапом трагедії.
27 квітня урядова комісія прийняла рішення про евакуацію населення Прип’яті. За дві години її було закінчено. А в місті проживало 50 тисяч жителів.
29 квітня почалася евакуація з 30-кілометрової зони. Реактор тлів до 6 травня, а лише 16 травня почалася евакуація дітей з Києва.
Так, аж на 10-тий день було вирішено розсекретити аварію на ЧАЕС. Та про масштаби біди ніхто не говорив. Йшлося, як про звичайну аварію, про те, що не треба відчиняти вікон і дверей, не перебувати довго на вулиці.
Для повної безпеки роботи ЧАЕС було прийнято рішення спорудити над ушкодженим реактором спеціальне укриття. У район четвертого енергоблока звозили увесь радіоактивний бруд, радіоактивні уламки і конструкції, заздалегідь розраховуючи влаштувати на цьому місці могильник радіоактивних відходів. Проект одержав інженерну назву «Укриття», але в народі він більш відомий під назвою «саркофаг». Він мав бути заввишки 61 метр, найбільша товща стін – 18 метрів.
«Укриття-2» у формі арки розпочали будувати 2007 р. і будівництво має закінчитися у 2017 році. Термін експлуатації нового саркофага становить 100 років.
Наслідки Чорнобиля
Радіаційного забруднення тією чи іншою мірою зазнали одинадцять областей колишнього Радянського Союзу, в яких проживає 17 мільйонів людей, з них в Україні – понад 10 мільйонів.
Понад 400 тисяч жителів змушені були залишити свої домівки, які опинилися у зоні сильного радіоактивного забруднення, з них більше 200 тисяч – в Україні.
Хоча Чорнобильська катастрофа вважається трагедією українською (внаслідок аварії постраждали 12 областей України), офіційні дані свідчать, що 70% радіації отримала Білорусія: постраждала п’ята частина сільськогосподарських територій, а сотні тисяч людей почали хворіти лейкемією та раком щитовидної залози. У білорусів також є зона відчуження, яка сьогодні сягає більше 4 000 км.
Із сільськогосподарського користування було виведено близько 5 млн. га земель через забруднення радіонуклідами.
22 мільярди витратила Україна на ліквідацію наслідків катастрофи.
Сумарна радіація ізотопів, викинутих в повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30-40 разів більшою, ніж при вибуху атомної бомби в Хіросімі.
У нашій області проживає близько 17 тис. осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. На території Кіровоградської області розташовані три села компактного переселення: с. Голубієвичі (Компаніївський район), с. Несваткове (Олександрівський район), с. Бутівське (Олександрійський район).
Пам’ятник ліквідаторам
Чорнобильської катастрофи
Чорнобиль: свідчать факти
Чорнобильську АЕС – першу атомну електростанцію в Україні – побудували на розломі гранітного щита, в межиріччі великих українських рік Дніпра, Прип’яті, Десни.
4-й енергоблок здали в експлуатацію поспіхом, на півроку раніше передбаченого терміну. З метою економії коштів під новозбудований блок не заклали бункер, у який у випадку аварії він мав провалитись. До того ж це була єдина «економічна» конструкція АЕС без належного даху.
Позбавлені інформації про аварію на Чорнобильській АЕС, люди у місті енергетиків Прип’яті, що поруч зі станцією, 26 квітня справляли сім весіль, батьки гуляли з дітьми по місту, любителі риболовлі сиділи з вудками на березі річки.
Міністерство охорони здоров’я СРСР 27 травня 1986 року направило на місця листа: “Засекретити відомості про ступінь радіоактивного ураження персоналу, який брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС”.
Кажуть, час лікує. Через 24 тисячі років людство зможе забути про ту «мирну» атомну катастрофу, тому що це – час повного розпаду стронцію й цезію. З них ми прожили 30 років…
