КУЛЬТУРА ВЗАЄМОВІДНОСИН У СІМ'Ї
У народній педагогіці є вислів: «Живемо не батьками, помремо не людьми». У ньому виражається природність і необхідність для людини батьківства і материнства.
Історія людського суспільства поклала на батьків головну відповідальність за виховання своїх дітей, за організацію життя родини. Батько і мати є перпіі незамінні вихователі у житті кожної людини.
Про силу виховного впливу батьків говорять такі українські народні прислів'я і приказки: «Які мама і тато, таке й дитятко», «Який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина», «Які самі, такі й сини», « Яка мама - така й сама». Народна педагогіка на почесне місце поставила як вихователів і батька, і матір. У сім'ї однаково важлива роль належить як батькові, так і матері («Отець - як Бог», «Чоловік у домі голова, а жінка - душа», «Що тато, то не мама», «Без хазяїна двір, а без хазяйки хата плаче»). Слово батька для дитини має авторитетне значення («Не послухавши тата, послухаєш ката»). Та й результати його виховного впливу важливі («Не навчив батько - не навчить і дядько», «Батько - рибалка, тоді діти у воду дивляться», « У ледачого помічника і бджоли ледачі», «Хороші діти - це честь батька й матері», «Яка хата - такий і тин, який батько - такий син». Батько й мати в українців мають спільну назву - батьки. Матері і батькові в народній педагогіці відводиться найвища роль. В живому мовному спілкуванні слова батько і мати вимовляються шанобливо й поважно. З їхніми образами пов'язується утвердження добра, правди і справедливості.
Діти на знак глибокої поваги за народною традицією звертаються до матері й батька через ввічливу форму Ви. Слід зазначити, що саме на такій формі звертання дітей до батьків наполягає видатний педагог, глибокий знавець педагогіки В.О. Сухомлинський. В українській літературі в широкому об'ємі представлені художні твори, тема яких - родинне виховання, роль матері і батька, роль роду, сімейні і родинні стосунки, цінності, пам'ять роду. Твори, в яких розкривається тема родинного виховання - казки «Названий батько», «Мудра дівчина», загадки, прислів'я, приказки, пісні, байки, думи, балади.
Неперевершеного значення за будь - яких виховних питань набувають твори Т.Г.Шевченка («Мені тринадцятий минало», «Сон», «На Великдень на соломі», «Зоре моя, вечірняя...», «Тополя», «І виріс я на чужині...».
Проблематична тема «батьків і дітей» була актуальною протягом всього розвитку людського суспільства. Свідчення цьому - оповідання І.Франка «Грицева шкільна наука», М.Коцюбинського «Ялинка», В.Винниченка «Федько - халамидник». Ці твори дуже правдиво й глибоко психологічно з боку дітей, їхніх батьків і матерів розкривають проблеми сімейного виховання підлітків на початку 20 століття.
У творах роль батька як старшого в родині, сім'ї, як годувальника і господаря, і великого батьківського бажання бачити долю своїх дітей кращою і щасливою. Батько сьогодення - носій аналогічних почуттів. Саме в батька діти вчаться працювати, господарювати, продовжувати рід, оберігати спокій родини, примножувати її добробут.
Народ засуджує тих, хто не виконує своїх батьківських обов'язків. Народна педагогіка вимагає, щоб дітей спільно виховували батько з матір'ю. Слова отець - мати, батько - мати належать до одного з найбільш характерних атрибутів українського фольклору. Мати, мама, неня, матуся. Все найрідніше, найдорожче, наймиліше увібрало в себе це дивовижне, сонячне сяйво. І треба пам'ятати уривок з твору В.Сухомлинського, який став своєрідною пам'яткою у ставленні до батьків « Батько й мати дали тобі життя і живуть для твого щастя. Бережи їх здоров'я і спокій. Не завдавай їм болю, прикрощів, страждань. Усе, що дали тобі батько й мати, - їх праця, піт, втома. Умій поважати працю батьків. Найбільше щастя для батька і матері твоє чесне життя, працьовитість, а в шкільні роки - старанне навчання. Принось у дім радість, оберігай щастя сім'ї. Якщо люди вважають тебе поганою людиною, - це велике горе для твоєї матері і твого батька. По справжньому любити батька і матір - це значить приносити в дім мир і спокій.
Розглядаючи тему родинного виховання неможливо не зупинитися на образах діда і бабусі. Вони як і старійшини роду несуть у собі
життєвий досвід, який залишається золотим набутком на все життя. Дід - це жива мудрість, ненаписана історія нашого народу. На своїх зігнутих плечах несуть діди стільки краси і ніжності, що їм може позаздрити будь -хто. Святими були діди для Т.Г.Шевченка, О. Довженка, Олеся Гончара, А. Малишка. І час довів, що колись переказані онуками простодушні оповіді, в яких переплітається дійсність і фантазія, дідова краса, мудрість і мова прокинуться в душі онука і пронесе він це через все своє життя.
Споконвіків традицією нашого народу було бабусине виховання... Бабуся вчила рукоділля, господарству, прясти і шити, садити і вирощувати, розповідала, а часто і сама творила легенди, казки, прислів'я.
А бабусині пісні! Іван Франко говорив: «Тисячі речей у житті забудете, а тих хвилин, коли вам люба мама чи бабуся, оповідала байки, не забудете до смерті». Тому з такою глибокою любов'ю описують образи бабусь О.Довженко, Панас Мирний, І. Франко, В.Барка, Л. Костенко.
Батько, мати, дід і бабуся завжди складали і складають донині рід, родину. Кожна людина повинна знати своє коріння. Звідки постає унікальне в українському побуті явище - родовідна пам'ять. У давнину в українських сім'ях було за обов'язок знати найменше свій родовід від п'ятого чи навіть від сьомого коліна. Пам'ять про своїх пращурів була природною потребою. Триматися свого роду, оберігаючи в такий спосіб сімейні реліквії і традиції, передаючи їх у спадок наступним поколінням, було обов'язком. Ми повинні вчити дітей берегти родовідну пам'ять, історію свого роду, а також і народу.
