Якщо дитину «не чують» батько і мама, він шукає для спілкування людину «на стороні». Добре, якщо нею виявиться фахівець-психолог…
Чим живуть наші діти-школярі? Чим вони переймаються, від чого страждають? Ми, дорослі, часто надто зайняті своїми справами – бізнесом, кар’єрою, матеріальними турботами, – аби перейматися такими "дрібницями” й розгадувати подібні головоломки. Дані, котрими оперують психологи-фахівці, лишень підтверджують це. У середньому батьки на добу спілкуються зі своєю дитиною 17 хвилин, хоча мали б, кажуть фахівці, розмовляти щонайменше годину. Причому йдеться про активне і пряме спілкування. Якщо мама, миючи посуд, заглиблена у власні проблеми і машинально відповідає дитині, а батько, читаючи газету, довго не чує запитань, - така дитина рано чи пізно піде до того, хто її почує. Добре, якщо це буде приятель з Малої академії наук чи шкільний психолог. А якщо – група підлітків, які у під’їзді крадькома розпивають спиртне?..
Аналіз звернень до шкільних психологів дає уяву про спектр проблем, якими переймаються сучасні учні. Завідуючий обласним Центром практичної психології і соціальної роботи Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Ігор Корнієнко розповідає, що найчастіше до шкільних психологів звертаються діти, які мають проблеми у спілкуванні з ровесниками. Як своєї статі, так і протилежної. Як правило, це діти підліткового віку, які ще не вміють (а батьки не можуть їх навчити) спілкуватися з протилежною статтю. Сучасне телебачення, пояснює психолог, дає приклади спілкування, які для нашої культури, для нашого регіону не підходять, – надто "американізовані”, "мексиканізовані”…
Інша проблема, з якою учні приходять до шкільного психолога – це нерозуміння батьками проблем дітей. Найчастіше учні скаржаться, що їм "не дозволяють гуляти з друзями”. У такому віці, каже Ігор Корнієнко, групування дітей – абсолютно нормальне явище, а не патологія: дитина мусить себе відчувати приналежною до певної групи. Інша річ, яка це група. Чи це підлітки, які разом складають велосипед, чи такі, що купують цигарки у кіоску. Сучасні школярі часто скаржаться шкільному психологу: "Батьки мене не розуміють”. Причина такої проблеми – не усі батьки вміють спокійно сісти за стіл з дитиною і обговорити проблеми. Не всі батьки, на жаль, навчені спостерігати за своєю дитиною. А жаль: таке спостереження може багато розповісти. Який настрій у дитини – чи вона спокійна, чи, навпаки, тривожна, чому.
Шкільні психологи виділяють в окрему проблему так зване соціальне сирітство дітей. Нині у кожної п’ятої дитини батьки виїхали на заробітки. Можна зрозуміти людей, котрих життя штовхнуло на такий крок, – вони змушені за кордоном заробляти гроші, яких не в змозі заробити в Україні. Але й для дитини дуже важливо мати перед собою живий приклад батьків чи авторитетної людини – це одна з найголовніших умов виховання.
Нерідко батьки думають, що виховання – це слова. Що варто з дитиною поговорити – і все в порядку. Насправді процес виховання набагато складніший. Батьки часто й не здогадуються, що власне своїми вчинками – ставленням до роботи, до батьків, до інших людей – вони виховують дитину. Отож, якщо нема людини для наслідування, дитина підсвідомо шукає її. У майбутньому такі діти можуть бути дезадаптовані у суспільстві, можуть неправильно будувати свої власні стосунки у сім’ї. …Звісно, якщо підліток з групи соціальних сиріт приходить до шкільного психолога, він не каже: "Мої батьки виїхали – мені погано”. Приходить з іншими проблемами – конфлікти з однокласниками, вчителями тощо. Уже шукаючи причину виникнення проблеми, шкільні психологи доходять висновку: спровокувало явище соціальне сирітство.
До шкільних психологів звертаються з конфліктами – із вчителями, батьками, ровесниками. Причин таких конфліктів немало. На жаль, каже Ігор Корнієнко, трапляються вчителі, які підходять до старшокласників з тими ж психологічними мірками, що й до учнів молодших класів. У багатьох дітей у старших класах загострене почуття самоповаги, і вчитель може це не врахувати. Для окремих старшокласників навіть незначне зауваження, навіть не в образливій формі може стати причиною бурхливої реакції. Не тому, що це погана дитина – такі особливості росту, фізіологічної перебудови організму. Те ж саме відбувається у стосунках "батьки-діти”. Батьки не завжди можуть зрозуміти, чому ласкава дитина раптом стала різкою і категоричною. Чому їй більше не підходять слова "не рухай” і "постав”, чому у розмові з підлітком навіть інтонація тепер важлива.
На прийом до шкільного психолога приходять з проблемами професійної орієнтації (з проханням допомогти визначити власні професійні нахили), коли щось не виходить з навчанням ( вчуся, вчуся, а оцінки погані) і просто школярі, які люблять тести, – їх у психолога зазвичай немало.
…Батьки, які приділяють дитині увагу час від часу, рано чи пізно "розплачуються” за байдужість. Одного дня, звільнившись від меркантильних проблем, ми раптом помічаємо, що з’явилася ще одна, найважливіша – ми не розуміємо власної дитини, а вона не розуміє нас. Як бути? Варіантів кілька. Порадитися з друзями. Перечитати поради психолога. А якщо не допомогло? Ігор Корнієнко радить спробувати прийти на прийом до шкільного психолога. Нині призначення шкільних психологів (їх ще називають практичними психологами) – стояти на сторожі психічного здоров’я усіх учасників навчального процесу – вчителів, учнів, батьків. Звісно, професія шкільного психолога визначається не тільки дипломом, а й внутрішнім станом, подвижництвом. Але якщо школі пощастило з психологом, можливо, спільно з ним вдасться вирішити проблему.
Що треба знати про шкільного психолога. Існує так званий етичний кодекс честі психолога, щось на зразок клятви Гіппократа у лікарів. Психолог не повинен розголошувати інформації про дитину чи її батьків. Директору школи інформація подається також в узагальненому вигляді. Конкретні дані психолог може подавати тільки на запит науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи чи судових органів. Протоколи обстежень, психологічного діагностування учнів повинні зберігатися у кабінеті психолога під замком.
Аналіз звернень до шкільних психологів дає уяву про спектр проблем, якими переймаються сучасні учні. Завідуючий обласним Центром практичної психології і соціальної роботи Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Ігор Корнієнко розповідає, що найчастіше до шкільних психологів звертаються діти, які мають проблеми у спілкуванні з ровесниками. Як своєї статі, так і протилежної. Як правило, це діти підліткового віку, які ще не вміють (а батьки не можуть їх навчити) спілкуватися з протилежною статтю. Сучасне телебачення, пояснює психолог, дає приклади спілкування, які для нашої культури, для нашого регіону не підходять, – надто "американізовані”, "мексиканізовані”…
Інша проблема, з якою учні приходять до шкільного психолога – це нерозуміння батьками проблем дітей. Найчастіше учні скаржаться, що їм "не дозволяють гуляти з друзями”. У такому віці, каже Ігор Корнієнко, групування дітей – абсолютно нормальне явище, а не патологія: дитина мусить себе відчувати приналежною до певної групи. Інша річ, яка це група. Чи це підлітки, які разом складають велосипед, чи такі, що купують цигарки у кіоску. Сучасні школярі часто скаржаться шкільному психологу: "Батьки мене не розуміють”. Причина такої проблеми – не усі батьки вміють спокійно сісти за стіл з дитиною і обговорити проблеми. Не всі батьки, на жаль, навчені спостерігати за своєю дитиною. А жаль: таке спостереження може багато розповісти. Який настрій у дитини – чи вона спокійна, чи, навпаки, тривожна, чому.
Шкільні психологи виділяють в окрему проблему так зване соціальне сирітство дітей. Нині у кожної п’ятої дитини батьки виїхали на заробітки. Можна зрозуміти людей, котрих життя штовхнуло на такий крок, – вони змушені за кордоном заробляти гроші, яких не в змозі заробити в Україні. Але й для дитини дуже важливо мати перед собою живий приклад батьків чи авторитетної людини – це одна з найголовніших умов виховання.
Нерідко батьки думають, що виховання – це слова. Що варто з дитиною поговорити – і все в порядку. Насправді процес виховання набагато складніший. Батьки часто й не здогадуються, що власне своїми вчинками – ставленням до роботи, до батьків, до інших людей – вони виховують дитину. Отож, якщо нема людини для наслідування, дитина підсвідомо шукає її. У майбутньому такі діти можуть бути дезадаптовані у суспільстві, можуть неправильно будувати свої власні стосунки у сім’ї. …Звісно, якщо підліток з групи соціальних сиріт приходить до шкільного психолога, він не каже: "Мої батьки виїхали – мені погано”. Приходить з іншими проблемами – конфлікти з однокласниками, вчителями тощо. Уже шукаючи причину виникнення проблеми, шкільні психологи доходять висновку: спровокувало явище соціальне сирітство.
До шкільних психологів звертаються з конфліктами – із вчителями, батьками, ровесниками. Причин таких конфліктів немало. На жаль, каже Ігор Корнієнко, трапляються вчителі, які підходять до старшокласників з тими ж психологічними мірками, що й до учнів молодших класів. У багатьох дітей у старших класах загострене почуття самоповаги, і вчитель може це не врахувати. Для окремих старшокласників навіть незначне зауваження, навіть не в образливій формі може стати причиною бурхливої реакції. Не тому, що це погана дитина – такі особливості росту, фізіологічної перебудови організму. Те ж саме відбувається у стосунках "батьки-діти”. Батьки не завжди можуть зрозуміти, чому ласкава дитина раптом стала різкою і категоричною. Чому їй більше не підходять слова "не рухай” і "постав”, чому у розмові з підлітком навіть інтонація тепер важлива.
На прийом до шкільного психолога приходять з проблемами професійної орієнтації (з проханням допомогти визначити власні професійні нахили), коли щось не виходить з навчанням ( вчуся, вчуся, а оцінки погані) і просто школярі, які люблять тести, – їх у психолога зазвичай немало.
…Батьки, які приділяють дитині увагу час від часу, рано чи пізно "розплачуються” за байдужість. Одного дня, звільнившись від меркантильних проблем, ми раптом помічаємо, що з’явилася ще одна, найважливіша – ми не розуміємо власної дитини, а вона не розуміє нас. Як бути? Варіантів кілька. Порадитися з друзями. Перечитати поради психолога. А якщо не допомогло? Ігор Корнієнко радить спробувати прийти на прийом до шкільного психолога. Нині призначення шкільних психологів (їх ще називають практичними психологами) – стояти на сторожі психічного здоров’я усіх учасників навчального процесу – вчителів, учнів, батьків. Звісно, професія шкільного психолога визначається не тільки дипломом, а й внутрішнім станом, подвижництвом. Але якщо школі пощастило з психологом, можливо, спільно з ним вдасться вирішити проблему.
Що треба знати про шкільного психолога. Існує так званий етичний кодекс честі психолога, щось на зразок клятви Гіппократа у лікарів. Психолог не повинен розголошувати інформації про дитину чи її батьків. Директору школи інформація подається також в узагальненому вигляді. Конкретні дані психолог може подавати тільки на запит науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи чи судових органів. Протоколи обстежень, психологічного діагностування учнів повинні зберігатися у кабінеті психолога під замком.
